шипіт

[something dark]

4.07
в десятитисячний раз. збори, вокзал, поїзд, я запізнююсь, та кого це дивує?) а в поїзді довгожданна верхня полиця і майже доба вільного часу. аллілуйя - я виспалась) до моменту відправлення я ще переживала про всяке - що я позабувала половину, що люди з якими я їду настільки різні що перегризуться по дорозі, що хтось загубиться у горах, що плющ вдома без мене загнеться, що мені це все сниться і насправді я вийду з поїзда на херсонському вокзалі і більше нічого не буде... пройшло. як тільки заплющила очі)

5.07

вранці за вікном замість звичних урбаністичних пейзажів і безкраїх степів-полів-ланів маячили велетенські громади гір, нереально зелені полонини, усіяні аккуратними скирдами сіна та масіпусінькими, ніби іграшковими хатинками та старезні мости над швидкими річками. все це рівномірно перемежовувалось довгими туннелями майже без лампочок що вганяло мене в аутичний ступор. я боюсь темряви. і замкнутого простору. а тут таке. ще й Стася радісним замогильним голосом "тьма наступает!" а мені все здавалось що хоч одна гора мусить впасти на наш нещасний поїзд. не впала. ура. бог буває (с)
хвилин сорок на старенькій ниві і ось він - знайомий місток, за яким вилась вгору не менш знайома стежка. вгору. вгору і ще раз вгору. поки заповзли до пункту призначення всі вже були мертві. попадали на траву. нереальне небо, дурні хмари з реактивною швидкістю, шелест води неподалік і різноголосі викрики звідусіль. yeah, baby, я знов на шипоті)
приємною несподіванкою по дорозі стали знайомі обличчя. рівенський табір майже повним складом (привіт мама-тато ), Олєг з черговою дерев'яшкою якій судилося стати ложкою до кінця фестивалю, його дівчина, Боніфацій (ненене чувак, по гриби в ліс без мене)) ), та ще дофіга народу. шипіт як населений пункт, з корінними жителями і випадковими перехожими. от тільки олдарів не було. як же без Яна-то... але хай вже так. стало радісно від самої атмосфери. дихати)
по дорозі вияснилось шо юрба з херсону застрягла у львові і мусить ночувати на вокзалі. з наметами. а ми на шипоті. без. виходило фіговенько. приткнули шмот в табір до олєга, взяли трохи хавки і потопали до рівниччан, напрошуватись пожити до ранку. чай-їда-карти в наметі-стрьомна гра в "правду". вийшли зустріли київлян. їх четверо на намет і дофіга трави. нє, не так. ДОФІГА. нев'ї**нна гора трави. звичайної і ще якоїсь незрозумілої суміші з загадковою назвою "бомбей". інформація не встигла прозвучати, а в маленький намет вже натовклось народу - київ повним складом, мій п'яний "тато", Юрчик, ну і я зі Стасею. курили кляту суміш з "парашута". мене як завжди не гребло. дві тяги не гребло, тільки ржало мене дивно. після третьої тяги я відчула шо не можу не посміхатись, це злякало. чужими руками торкалась свого-чужого обличчя і робилось все страшніше і страшніше, а сміх зупинити не могла. а потім якось різко подалась назад, відчула спиною стіну намету і тут зробилось насправді жахливо. реальність перетворилась на горизонтальні рядки білих букв і цифр на чорному фоні, трохи рельєфно там де мали бути люди, звуки долітали ніби з далеку і складались в повну нісенітницю, а з усіх боків шось невідоме і страшне намагалось зжати мене в точку, і мабудь таки зжало б якби не рятівний намет. стіна здавалась єдиною реальною штукою в цьому світі, все інше вело себе незрозуміло і агрессивно. десь здалеку я чула крик і краєм свідомості розуміла шо це я кричу, а хотілось замовкнути і сказати бодай шось людське, попросити допомоги, щоб вимкнули цей дурдом, щоб зробили хоч шось...

6.07

вранці сказали шо тулило мене години чотири і шо виглядало піпєц як страшно. я ніяковіла і вибачалась. курити більше не хотілось. ніколи. (свята наївність, ха ха)
нарешті приїхала херсонська юрба. спустились зустріти і провели до табору де вже стояв намет київлян і ще чиясь палатка. поки розкладались з ще-чиєїсь-палатки висунулась рожа з ознаками похмілля. рожа здалась знайомою.
- мітла?
- мм?...
патлате нещастя в жмаканій футболці "MetallicA" потопало в бік струмка. мабуть сушняк. життя продовжується)
за якийсь час з котрогось із сусідніх таборів вже лунала знайома мелодія - селуков знвйшов гітару і аудиторію і насолоджувався життям. так він кочував по таборам практично весь час коли не було дощу. позитивний він чувак, і пісні в нього глючні) ня)

...
все було мокре. все, включаючи ватру. викручувати можна було. години дві її розкурювали. чи розкурили незнаю, я була п'яна чи накурена (шо не так?), вже не пам'ятаю, поряд була така сама растя, і на ватру нам було плювати з високої дзвінниці. і на міху шо стояв поряд теж. і на решту народу в принципі) забрались ми звідти короче) хлопці перестрьомались чи доберемось до табору, пішли з нами. назад вже не вертались, було впадло) дурні-дурні п'яні очі поряд - цього достатньо шоб все було впадло)
є люди яким достатньо просто дихати поруч щоб зводити з розуму
посеред ночі в палатку постукав даня - ночувати стало ніде. думала ще артьом прийде, але він спав не то коло вогнища не то у селукова. неясно. а даня витяг плюшеву подушечку (господи, з чим люди в гори ходять), вмостився на Росовму рюкзаку і задрих. біс з ним, не виганяти ж) нам не жалко)

7.07

- а кто са мной пайдет голим купацца в вадапад?) - стася розводить дівчат на таку штуку весь час шо ми на шипоті. дівчата не ведуться. але на водоспад пішли. між іншим з моменту приїзду херсонців стасю я бачила досить епізодично. вони з київлянами майже весь час сиділи у наметі, чи курили, чи то їх просто так плющило, але коли не пройдеш повз їх палатку звідти завжди лунав сміх або щось на кшталт "мы узбецкий плов!" оО намет охрестили Укуреною Курінню і не дойо**вались. ми у вільній країні живем)
вода гуркотіла, зриваючись з каменів, перекриваючи крики народу що наважувався залізти під льодяні струмені. опинившись у водоспаді на мить перестаєш дихати і ледь не забуваєш хто ти є. виринаєш, кричиш, вистрибуєш на камінь, повітря вмить робиться гарячим а світ прекрасним. щаааастяяяяяя)

...
чувак в оранжевому жилеті сповістив шо суне штормове. ми тіпа злякались. а шо нам, і так ллє весь час. поховали шо могли, набрали згущенки в намет, замурувались. карти-згущенка-трава?..
вночі прийшов селуков - здається його намет затопило чи шось таке.. а я думала у нас калічна палатка.. все пізнається в порівнянні :Р

8.07

- мама,я не накурена!)
- айайай, доцю, шо ж ти так... - картинно зітхає і знов повертається до казанка.
відхожу в бік. зустрічаю сумний погляд.
- аняняняня?)
- привіт, - ГУХ сокирою по дровиняці. дров у таборі - хоч терем муруй, а він все рубає. ГрінПіса на нього нема,ліс зпустошувати.
- няяяяя?
- ня, ня. - пауза. - я думав ти вчора прийдеш. обіцяла.
- ммммм?.. - може й обіцяла. я не була в адекваті щоб запам'ятовувати. - вибач. не получилось. ня?
поговорили. помовчали. пішли стежкою. досить знайомою, минулого року ми йшли по ній босі і думали шо от от вийдем на водоспад. навколо таємничий пустий ліс з загадковими звуками і прохолодою, далі галявини неприм'ятої трави, струмок зі смачною водою. сидіти на камені, звісити ноги вниз, так щоб вода іноді їх торкалась, мружитись на сонце крізь листя, слухати пташиний щебет десь у кронах, не думати, на деякий час забути що ми давно не діти і просто _відчувати_.
вибач, я не маю на це права. мене не мало тут бути. з тобою. але я є

.....
даня звалив. забрав поліну, згущенку, консерву і подався у львів. скатертинкою дорога)
коли звалив артьом я толком не зафіксувала. мабуть тому шо він толком не попрощався. заглянув в намет, сказав "пока" і все. ми його не бачили. буває)

....
подзвонила яна. сказала вона у воловці, хотіла добратись на шипіт,але смислу у цьому вже не було. ми рішили шо звалюєм вранці тож прийшлось яні сидіти на вокзалі.

...
- люди, мускат будете?
спробувати чортів горіх згодилась навіть Лєра, яка категорично відмовлялась туманити дах іншою фігньою. поділили, роздовбали, зжерли. стали чекати. поки чекали пішли з лєроє гуляти вверх по схилу, ідея була невдала - нас збили з ніг дві явно неадекватні дівчинки що зі сміхом котились по траві зі схилу. котитись в кучі малі було не зручно,я дивуюсь як ми собі руки-ноги не переламали, зате весело) залишки мускату віднесли рівниччанам, вистачило тільки юрчику і татові.
- ща вмажем і підем по тьолкам!
- тату, які тьолки, в тебе мама є.
- доцю, в нас мама мужик. зрозумій мене правильно
- Бу!
догнались МБК. а потім пішов дощ і за нами прийшли, а то чорт нас зна де поділись би)
зробили висновок шо мускат не погріб бо мало зжерли. а от растю погріб зате, сказали страшне творилось. таке..

9.07

дощ нас таки задовбав. зібрались і звалили. збили графік, прийшлось думати куди діти ще один день, але ж сидіти цілими днями у наметах і слухати як дощ тарабанить по намету (це в кращому випадку, в гіршому мокнути бо намет затоплює) - радість не велика. та і трава закінчилась. і бухло. і згущенка.
не прощались. майже.
- мама,тато, я пішла - заглянувши в намет бачу два напівживі тіла.
- ммммммммм - мама махнув рукою не розплющуючи очей. від тата взагалі ніякої реакції.
- ну от і все, мене нема. зустрінемось наступного року)
- угу. - тиша. - аа... можна?..
карма циклічна. якщо ситуація не дійшла логічного кінця вона буде повторюватись. але хто б мені сказав що в цьому випадку було б логічним?..
- можна...) - шо я роблю? бідна дитина..

...
зв'язались з яною - вона ввечері від нічого робити випила шейк, викурила косяк, пішла зняла номер в мотелі, і провела вечір з морозивом і чіпсами перед тєльчиком оО) несподівано) і таке буває)

піймали дядька з мікроавтобусом, влізли, поїхали. крута трасса петляла, за вікнами мокрі хатинки, дерева і струмки виглядали казково і трохи сумно, залишати їх не хотілось. дивлячись на затишні пейзажі мене раптом розібрав патріотизм і гордість за свою землю, за людей яким її достатньо для життя, за ці гори що бережуть вікові таємниці. в голові лунала радянського розливу пісенька "...україно, пісня далечі доріг...", шось тепле всередині ворухнулось, захотілось зупинити час. нестерпно-зелена трава, пахучі ромашки, чабрецеві галявини, папороть під деревами невпинно віддалялись щойно промайнувши за вікном. а в голові дзвеніло лунке "Це моя Україна. Це моя земля".

@музыка: за вікном _не те_ місто...

@настроение: ностальгія)

@темы: поездатость), чудо-трава *_*, тыняться), рэйв-драйв-экшн, всякость, Ї, моё, ня, люди, глюк, кошкость

Comments

[Тайлин]

Весело у вас було))))

[something dark]

Тайлин угу) ще далі розповім, там теж дурдом)

[Эван Ву]

Я тебя процитирую с переводом, можно?
Поорала)

[something dark]

Сиськастая Автостопщица не вопрос))
с чего именно поорала?)

[Эван Ву]

Почитаешь у меня.
Круто написано.
Кстати, МБК будет МСК. Карова-та скаженая.

[something dark]

про шипот и львов я у тебя читал))
мры :3
нє, там саме бєшенна була)