• ↓
  • ↑
  • ⇑
 
Записи с темой: кошкость (список заголовков)
00:04 

наконец то блин))

"Дела шли хорошо, но непонятно куда" (с) Чарльз Буковски
1. и как всегда это самый центр. первый этаж в стандартном для таких мест хламе, кроме нескольких уцелевших предметов мебели. тумбочка. небольшой шкафчик. прислоненная к столу оконная рама. странная мысль о мастерской художника. темный коридор, железная лестница, ведущая в темную хоть глаз выколи коморку на втором этаже. с обгорелыми стенами. без дверей и одним окном. окно выходит во двор, видно как пройти в остальную часть здания, но во дворе собаки. гавкает. уходим.

2. красный кирпич. старый. новый. красный. ржавые решетки. замурованная дверь. торчащие ломаные края кирпичей, труба отопления, сломаная решетка, подоконник, пол. пусто. даже привычного мусора нет. ни на одном этаже. бетонные полы, кирпичнве стены, балконы и покрошенные ступеньки. деревянная лестница. крыша. снег.
панорама открылась сказочная) шпили и купола терялись в снежной дымке, внизу с шиферных крыш притрушенных снегом торчали резные флюгеры и телевизионные антенны. дым из печных труб, крошечные следы на снегу) свобода и уют одновременно. атмосфера андерсоновских сказок)
- давай снеговика слепим? и пусть тут стоит)
- давай))
пальцы замерзли до обидного быстро)

3. хатоб)
- молодые люди, вы куда?
*глаза шарят по сторонам, натыкаются на плакат*
- на выставку китайского фарфора)
- аа, второй этаж.
повтыкали на фарфор, пошли дальше. на четвертом этаже в коридорах совсем темно, но мы точно знаем - в конце коридора есть каменная скамейка с каменным столом, врезанная в пол на глубину метра. оттуда коридор просматривается. нам видно как там ходят люди, а людям нас не видно) из зала доносятся звуки оперы. атмосферно)
- где вы были? фарфор давно закрылся..
- ну, уже закрылся)
позитив блин) еще бы не так холодно вообще кайф) пришла домой) насчитала несколько новых синяков) но оно тогно стоило))

@музыка: Corvus Corax - Feralis Saltare

@настроение: остаточный адреналин

@темы: кошкость, ня, тыняться)

00:21 

"Дела шли хорошо, но непонятно куда" (с) Чарльз Буковски
ничего не происхходит? да нифига, происходит сволочь, происходит. и бардак продолжается. только как только пытаешься собрать мысли в кучу и выразить это просто и ясно они разбегаются и прячутся по темным углам. остается тупить в экран.
а ведь полнолуние. первый день если я все правльно посчитала. мне полагается тыняться по темным улицам до утра или на крайняк домоветь у кого-нибудь чтоб переключиться. а нет. сиди дома.
давно такого не было - хочется чего-то а чего не пойму. дурдом резко оборвался, теперь ступор. даже не знаю что лучше... надо что-то делать, куда то себя деть, чем-то занять мысли, а то крыша уедет...

обратный ход маятника?..

@музыка: брыыыньььь

@настроение: я - подвешенный завтык Джейн

@темы: глюк, Jane's, кошкость

11:40 

lock Доступ к записи ограничен

"Дела шли хорошо, но непонятно куда" (с) Чарльз Буковски
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

URL
16:27 

"Дела шли хорошо, но непонятно куда" (с) Чарльз Буковски
все сходят с ума. кто медленно, кто резко, и я по немногу. внутри что-то надломилось и продолжает рушится. незнаю только - на несколько дней или навсегда... в этом вся незадача - каждый раз страшно сломать то что уже есть и ринуться на свет, ведь светом может оказаться не далекая звезда а обычная пыльная лампочка...
и НЕ сходить с ума тоже не получается - у всех кошек март, фигли) как-нибудь будет...

@музыка: Сплин - Сиануквиль

@настроение: март!)

@темы: кошкость, глюк, l'amour, люди

15:58 

сабж 4. И ты нашелся. Нафига?

"Дела шли хорошо, но непонятно куда" (с) Чарльз Буковски
кричала "будь ты проклят!"
"и будь благословен" -
шептала тихим звездам
проклятию взамен
©


звонок с неизвестного номера немного сбил меня с толку, но этот голос я узнаю из тысячи и через десять лет. я не видела тебя больше чем полгода, зачем ты мне сейчас? но ты нашелся. ты изменился, чтоб знать это мне не обязательно тебя видеть. я чувствую это. с одной стороны я рада что ты не пропал, с другой - немного разочарована. ты спас кошке жизнь когда-то, и поэтому остался у нее в памяти как нечто чистое и незамутненное. святое. кошки тоже имеют право на чтото святое. но... ты больше не такой как прежде. не хочу на тебя натыкаться, потому что тогда у меня не останется _святого_. а мне это нужно.

@темы: прошлое, моё, кошкость, l'amour

16:18 

кошка шредингера

"Дела шли хорошо, но непонятно куда" (с) Чарльз Буковски
если в ящик поместить кошку, балончик с ядовитым газом, счетчик гейгера и одну радиоактивную частицу и закрыть ящик, то с 50% вероятностью частица либо поведет себя как волна и кошка останется в живых, либо как корпускула, тогда счетчик сработает, включит баллончик с газом и кошка умрет. глядя на закрытый ящик нельзя сказать что с кошкой. теоретически она живая и мертвая одновременно.

если кошка идет под аварийным балконом с 50% вероятностью он или упадет или нет. кошка живая и потенциально мертвая одновременно, пока не выйдет из опасной зоны.

если кошка ломиться через дорогу наперерез машинам,с 50% вероятностью ее собьют. она живая и потенциально мертвая одновременно, пока не пересечет шоссе.

со времени последнего обследования прошло больше чем полгода. картина и тогда была не веселая, что со мной сейчас не знает никто. кровь можно сдать до 11 утра. в это время у меня пары и ни один преподаватель не оказался достаточно адекватным чтобы понять ситуацию. до момента пока я не получу результаты я живая и потенциально мертвая кошка одновременно. а чтоб получить их надо сначала попасть в эту гребаную больницу...

@музыка: Oomph! - Bis Zum Schluss

@настроение: ...я - задавленная безысходностью безграничная ненависть Джейн...

@темы: шизариум, кошкость, бля, depress, Jane's

18:39 

пльо..

"Дела шли хорошо, но непонятно куда" (с) Чарльз Буковски
я усовестился и потырил..

привет.
это - Аутичный Кот.



... вот сколько людей погладили Аутичного Кота.
усовеститься и погладить его самому.

поговорить с Аутичным Котом!

@музыка: OST Lock, Stock & Two Smoking Barrels

@темы: ня, нефиг делать, кошкость

18:24 

мысли

"Дела шли хорошо, но непонятно куда" (с) Чарльз Буковски
все кошки сумасшедшие. вы не можете претендовать на кошкость не имея и грама сумасшедшинки

@музыка: Maximum The Hormon - Shimi

@настроение: ехать...

@темы: кошкость

23:47 

завтра...

"Дела шли хорошо, но непонятно куда" (с) Чарльз Буковски
горячее молоко и кекс ^^ хорошо быть кошкой))
столько всего накопилось всячин которые сделать надо, а меня ломает как никогда.. и не депресняк ведь, что еще было бы понятно, а самый обычный человеческий ВЛОМММММ... кто умеет их гонять - помогите))

@музыка: осты неизвестных мне аниме)

@настроение: леннннь..)

@темы: пум-пурум-пум-плоскогубцы, ня, кошкость

09:04 

...

"Дела шли хорошо, но непонятно куда" (с) Чарльз Буковски
Про облом

йшло повз табір два дядька
- у вас є згущенка?
- а у вас є трава? =)
дядьки переглянулись
- це було наше наступне питання))
слово за слово - виявилось трава в них таки є. Ми з Растьою переглянулись і подумки зійшлись на тому що нам не шкода банки згущенки. поперлись з дядьками в чужий табір. там веселий народ вив пісні під гітару, дядько чаклував над казаном, ми чекали поки він зробить з води, трави і згущенки щось смішне. довго чекали. стемніло. почався дощ. дядько десь зник. кипів казан з травою. що з ним робити ніхто не знав. "б**" - подумала я. І пішла шукати чогось цікавішого.

через 10 хвилин
крик у темряві:
- я тут варив.. то.. я к його.. ммм.. то тут чи ні??
- нє, дядьку)
- О! ти там була! скажи де це?
- вам вище.. і оон туди - дощ вже стає неприємним, спішу сховатись, та дядько не врубається з першого разу.
- я ж не дойду.. темно.. проведи!
Та я спішу, мені не до того. Розійшлись.

наступного ранку йдучи додому зайшла в табір де варилось чортове зілля.
- Доброго ранку! Сідай, чаю попєш)
дякую приязним людям, пю чай. Приходить Растя з Петром. мене шукали. мені соромно. майже..
а вуйко цей табір вчора так і не знайшов)) народ лишився без дурі. облом) Блін, в мене точно така карма))




Про Марину буху і Ра накурене

вечорами варили глінт) доганялись пивом, або ще чим, що під руку попадеться. Єндж традиційно не пив. Я думала Марина теж не буде.. я помилилась. Маруську погребло після першої ж кружки.
- а знаєшш... гг... а я ммм... ніколи не була ппянаа...)))
мені смішно. вона справді ніколи не пила. і зараз дуже дивно виглядала) я не звикла щоб вона хиталась, непевно йшла, городила нісенітницю і дико сміялась.. Хоча ні, брешу - до двох останніх фактів якраз дуже звикла =) просто раніше вона була така в тверезому стані, а зараз...)

через півгодини ми сиділи на схилі, жерли чорницю і ділились таємницями, які ніколи не розказали б нікому, якби буди тверезі.

через деякий час приповзла Растя
- Блііін, де ви ходите! Прийшов чува - шо вчора - памятаєш? і накурив всіх дівчат!
я вкотре подумала "*ля", згадуючи свою карму незлим тихим словом.
- Антикваріат! - Растя не тримається на ногах, падає, пробує підвестись, ій не вдаєтьс, вона чіпляється за траву і повзе по схилу. Незнаю про що думає Марина, а я їй заздрю. - АНТИКВАРІАТ! Люди, АНТИКВАРІАТ!!! - вона знов падає, дико сміється, пробує обняти схил. мені теж стає смішно. кричимо у небо "антикваріат".

через півгодини сидимо вдвох з Растьою на схилі, жеремо чорницю) Пяненька Марина десь у таборі. мружусь на сонце.




Про Ельфа

Вони з Ольгою приїхали вранці за день до ватри. сказали що пробудуть аж до десятого. Хотіла би і я тут так довго просидіти. Говорили російською. І все це разом - мова, знайомі обличчя, саме відчуття їх присутності десь неподалік змінило всю атмосферу. не дуже сильно, але відчутно. це ніби потрапити в інший світ і знайти там клаптик звичного, буденного. ніби нічого не змінилось, а все ж стало якось не так. пропала частина тутешньої атмосфери. а жаль..



Про Івана Купала

- Хлопці, йдете ватру складати?
- ми не хоо..
- тю блін, які з вас мужики..
трохи пізніше вони все ж пішли. І досить швидко повернулись. Кляті лінтяї)

Ватру було видно здалеку. І чути теж. Люди юрмились довкола величезного багаття, танцювали, співали, бісились. Ми пробились до самого вогню, там народ побрався за руки і бігав довкола вогнища. Не довго думаючи ми з Мариною і Петром під завивання і улюлюкання кинулись вперед, вклинились у коло і закрутилось..) коло досить тісне, рухаємось швидко, жар від ватри опаляє правий бік обличчя. гаряче, вириваємось з хороводу, наше місце тут же займають інші, круговерть не зупиняється. гублюсь у натовпі.

крики і сполохи стихли аж під ранок

вранці Чорний ходив важко опираючись на руку дружини. поранив ногу, збираючи ватру.




Про непорочність

ми з Енджелом вийшли у Воловці. Треба було дозатаритись продуктами і шукати автобусну станцію.
- Вибачте, а ви на Шипіт? - нас догнала невеличка юрба хлопців з рюкзаками.
- На шипіт) - далі йдемо одним гуртом. вміщуємось в автобус, доїжджаємо до самого Пилипця, далі ніякий автобус не піде, мус пішки. Йдемо, сміємось. Нас зустріли херсонські, сміємось з ними, загубили попутчиків по дорозі в табір.

В одній руці капці, в другій рушник - чимчикуємо на водоспад. Ноги збиті гірською дорогою. Здоровкаємось з усіма хто йде назустріч. Раптом смутно впізнаю обличчя.
- Привіт! =)
- А ми з водоспаду!)
- А ми туди))
- Де ви зупинились?
Пояснюю, але нас не знайдуть, точно знаю що не знайдуть. Того розпитую де запинилась толпа з Рівного. Посміхаємось. Розходимось. Нас чекає водоспад.


Темно, ллє дощ. Мерзну. В руках банка згущенки. Надто пізно прийшла думка що треба було лишити Расті. Та вже грець з ними. Шукаю білий прапор. Холодно. Йду по дуже приблизному напрямку. Кілька разів питаюся в людей дороги. Нарешті знахожду - прапор, вогнище, кілька людей довкола нього. Гріюсь. Стало спокійно й добре. Радісно. Дощ закінчився. По колу пішло вино, куплене в селі в бабці. Ще тепліше, ще веселіше, небо здається оксамитовим а зорі пухнастими і близькими.
- Подивіться на зірки! Тож подивіться! - падаю на землю, тягну за собою двох хлопців. Сміємось. Зірка впала. Загадую бажання. Вино виявилось міцним.
- Ти! Будеш моя мама! А ти тато!
- Так, я пішов спати - чувак, схожий на Річмонда не витримує такого божевілля, йде в намет. А в мене тим часом зявляються нові дід з бабою і тітка з дядьком. Мені весело. Половини не памятаю. Розказали що розказувала казки, читала молитви і часто штовхала всіх на землю щоб дивились на зірки..
...памятаю як було погано і соромно за те що мені так зле. Памятаю як "Мама" тримав мені волосся, примовляючи "нічого, доню, хоч полегшає". а потім памятаю як валялась на траві і не хотілось нікуди рухатись. я дивилась на небо, воно дивилось на мене. Стало спокійно...

...памятаю як опинилась в нього на колінах, памятаю його погляд.
- Можна? - заглядаю у вічі, тягнусь ближче..
- Ні.
не зразу врубаюсь, бо мені ще не відмовляли.
- Чого?..
- Завтра поговорим, добре?
Стискаю плечима. Завтра то завтра. Але мені дивно. Штовхаю його на землю - хай на зірки подивиться) Знов сміємось і бісимось. Весело))

Прокинулась в чужій палатці серед ледь знайомих людей. холодно. всі під одним спальником, на одному матрасі. Ногами. Головою на землі. Пробирає на сміх.
Пригощаюсь чаєм. Знаходимо згущенку) Йду додому. Складаю докупи уривки вчорашнього вечора. Виходить погано.
Напорююсь на табір де варили смішний шмурдяк. Знов пригощаюсь чаєм. Приходить Растя з Петром. Растя ображена, братові пофіг. Мені соромно. Майже.


Знову вечір. Ще відчуваю жар вогню і розчарування. Ніяк не знайду нікого з своїх. Плюю на все, іду додому. По дорозі завертаю в табір рівниччан. Хлопці веселі, але тверезі. Недавно вернулист з ватри. Сідаю до вогню. Говоримо, сміємось, спати не хочеться. Він дивиться у вогонь, майже не говорить.
- Не сумуй! - одягаю вінок з ромашок і папороті йому на голову. Посміхоється. І далі дивиться у вогонь. Сумно-сумно. Народ потроху розходиться. Холодно. Чим ближче до ранку тим холодніше і вогнище вже не рятує. Крім нас вже нікогоне лишилось.
- Ну? То чого такий сумний?
Вони познайомились в інтернеті. Вона була зі Львова. Ні разу не бачились, не мінялись фотографіями. Зате вважали що мають досить серйозні відносини. Вона теж приїхала на Шипіт. Тут вперше побачились. Вперше поцілувались. Взагалі вперше! Принаймні він. Але щось було не так. Скутість у розмовах, щось не те у поглядах. І найгірше - магія не спрацювала - перший поцілунок не став чимось визначним і хвилюючим. І прийшло розчарування. І туга за казками. І усвідомлення різниці між онлайном і реалом. І стало сумно. А тут я зі своїми глюками і заскоками. Ммдаа.. Якби вчора знала що вішаюсь на чисте і непорочне дитя з такою незаплямованою свідомістю, що я на її фоні просто демон темряви ще вчора провалилась би під землю. А зараз в голові настав бардак. Мабуть, як і в нього, але в мене глючніший. Ой, дурна я, дурна...
Сиділи і говорили. Сиділи і мовчали. Грілись теплом догораючого багаття. небо вже посвітлішало, розмалювалось світлими барвами. Полізли у намет розштовхувати народ. І спати.

Вранці я прокинулась від слів "Вставай, ми зараз збираємось і їдем"
- Чого? мали ж завтра?..
- Незнаю, шось вони там таке рішили.

Йду додому. В голові бардак. Блін.
В таборі біля вогню сидить чувак в геть пошарпаному шматті з загорілим лицем. В руках кошеня. Погдляд блукає по небу. Погляд не то Махатми Ганді не то Ісуса Христа. Світлі світлі блакитні очі. Просвітлені. Живі.
- Ти хто?
- Місцевий бомж)
- ?..
- Хто пригріє, там і спатиму, хто пригостить, там їстиму)
От блаженна людина..
- А кошеня звідки?
- Індійці подарували)
Граюся з кошеням. Куди потім вони ділись - чувах з дивним поглядом і його кіт, я не помітила.

Вертаюсь до Рівниччан. Вони вже зібрані. Прощаюсь з кожним. "Мама" зі словами "Прощай, доню!" картинно ридає в мене на плечі.
- а ти мабуть мій тато? - питаю наступного
- Нє, я той чувак що навчив тебе матюкатись))
Обіймаю чувака.
Інший хлопець підхоплює на руки, відносить на пару кроків у бік і починає кружляти. Сміюсь. Падаємо. Сміємось усі. Сумно. Не чекаю поки вони розвернуться й підуть, йду сама. В таборі кожен зайнятий своїми справами. Дивлюсь в воронь. Сумно.

...Обіймаю його, як і всіх. І може було би краще от зараз взяти й розійтись, але...
- Можна, я зроблю одну дурість?
- так...
сиджу в таборі. дивлюсь на вогонь. сумно. в голові бардак. мабуть пройде.. блін...



ЗІ: а мене так і не накурили...

@темы: рэйв-драйв-экшн, пум-пурум-пум-плоскогубцы, поездатость), ня, моё, люди, кошкость, Ї, l'amour, тыняться)

09:01 

Про Шипіт)

"Дела шли хорошо, но непонятно куда" (с) Чарльз Буковски
Враження від Шипота:
- **я! Я на Шипоті! (розумієш одразу по приїзді, через десять хвилин,наступного ранку, ввечері і кожного слідуючого ранку та вечора)
- в горах все стерильне.. - доходить спочатку повільно, але потім міцно засідає у свідомості) (впала хавка. Петро: "в горах все стерильне" Міха(можу помилятись, може й не він): "не, не так - все що впало у студента впало на газету" Петро: "відмазки різні, смисл один" =) "
- їстівне все) якщо підсмажити то точно))
- всі люди браття) вся їжа спільна))
- десь на півдорозі до Шипоту починаєш говорити українською.. і це пре ^^



Про Яна і Расточки

Ян Метелик - такий собі чувак під 50 років, але дуже жваво тримається. ніде не працює, живе тим що шляється по фестивалях, вишиває метеликів, яких продає потім по несусвітнім цінам, плете расточки за гроші або за пиво, або за просто так, якщо вмовити. показує всім "портфоліо". Це в нього такий альбомчик, де на травичці дівчатка без одягу зате в метеликах. Отакий дивний чувак) Ми полистали альбомчика, нервово посміхнулись, перевели розмову в інше русло. Потім прийшли якісь чуваки, пригостили всіх пивом.
10 хвилин після того. Ян сміється і щось розказує. Я сміюся і не слухаю. Растя сміється, чи слухає - зрозуміти не мождиво.
ще 10 хвилин по тому. Розкладаємо з Растею вишитих жабок на глій дівчинці що валяється на травичці. Ян верзе щось і фоткає.
ще 20 хвилин пройшло. Сиджу на камені. Растя грається клубками ниток. Ян плете мені расточку.
таке..))

...цікаво як воно - валяєшся під сонцем голяка на траві, в метеликах... =)



Про Мітлу

ранок, повз табір пробігає високий патлатий чувак. "Є накуритись?" "немаа.." за півгодини той самий чувак, у зворотньому напрямку, біжить, рже... І так кожен день..
Вечір. Пємо чай. Патлатий чувак ковбаситься біля вогню під музику у навушниках.
- що там в тебе?
- МІТЛАА!!
- ?!..
- Металліка! Найкрутіша група!..
про Металіку говорили довго. чувак фанат. тепер думає шо я теж))

..ватра обпікає обличчя. гублюсь у натовпі.
- ?!..
- Хха! Мітла! =)
- Угу, Мітла)
- В тебе є накуритись?
- та нема! блін, скоро їдем звідси, а мене так і не накурили..
- Хха! Ідем!
- ?!..
- Заре все буде!
натовп шаленіє під удари бонгів, тріск вогню і ще безліч звуків. Мітла пристає до народу і вициганює траву. Ходжу за ним. Мені смішно.
Нарешті здається домовився з кимось, але в чувака нема з чого курити. "заре все буде!" і ми йдемо в темряву.
- ?!?..
- Хха! В горах все стерильне! - і Мітла підіймає зі смітника дві пляшки різного розміру. Мене розпирає від сміху. Йдемо до найближчого табору, колядуємо ножа, потім води, потім.. потім оглядуюсь, Мітла десь зник, трясця йому...

Ранок після ватри. Йду додому. В голові бардак.
- Хха!! Мітлааа! - крик доноситься зза спини. Оглядаюсь - в чужому таборі сидить, рже і пє чайок. Я навіть не злюсь - надто сильний бардак в голові.
- ну, і шо це було?
- Та ми чувака з травою не найшли, пішли в село по траву)
- *л*...
- Я думав ти би не пішла.. - розводить руками.
Сміюсь. Мабуть карма в мене така.



Про Ваню і ништяк

чувак йшов повз табір. запросили поїсти, як і всіх хто ходить повз табір
- Ништяяяк! - перше що ми від нього почули і те що запамятали назавжди)
Ваня добрався до Шипоту автостопом,власне,подорожував так уже давно. Позитивний чувак. Справжній. Живий. З дивною філософією.
"Вселенский ништяк спасет мир! и сиськи.. ну, это примерно одно и тоже.."
ввечері Ваня перебрався до нас зі спальником і рюкзаком, та і лишився жити у нас. Ми були тільки за)

Гріємось біля вогню. Завтра їхати. В голові досі бардак, хочеться лишитись тут назавжди. Дивлюсь у полумя.
- А подари косичку!
- ?..
- Ну, я бі из нее фенечку сделал))
трохи в шоці, але в позитивному. Плету косичку з тоненького пасма. завязую ниткою, обрізаю. мені дивно.Посміхаюсь. Ваня прилаштовує косичку собі на запясток.
- Ништяяк!
Люди дивні) але це круто)



Про водоспад

- чувакііі, а пашлі на вадапад? - це Ваня) якби не він могли б і не згадати)
і пішли) Дівчата босі, хлопці в капцях.. як виявилось дарма ми були босі - йшли по камінні і якихось колючках. Хлопці роззулись - з солідарності.
- а в китайській медицині є техніка лікування, коли на стопі колять певні точки. кажуть крута штука..
- хмм, то це шось подібне..
- ага, тільки зараз вони коляться від рендома...
прочапали фіг-зна скільки, натрапили на потічок) вода холодна і смачна. за пару хвилин зустрічаємо чувака - поляк у віночку з посохом в руках і усмішкою на обличчі. сказав не туди йдемо. "*ля" - подумали ми. і вернулись. дійшли за поляком до водоспаду. оце був кайф)) вода була живою, гуркотіла, розбиваючись об каміння, щось розказувала вже спокійнішим тоном, переходячи на спокійніший темп внизу. люди купались. А нас пострьомало.
а поки ми лазили пішов дощ) на ненакриті палатки))

ми вернулись сюди на другий день. подивились на водоспад, на людей що купались, послухали крики сміливців, що залазили під струмінь води, поусміхались і полізли в воду) це позитив)) вода льодяна, довше кількох секунд внаходитись в ній не хотілось. вириваєшся з-під водоспаду на повітря, повітря обпікає жаром, робиш кілька вдохів і розумієш що світ навколо змінився. точно не можеш сказати чим, але змінився точно. магія водоспаду ламає тобі щось глибоко всередині, ти ніколи вже не станеш таким як був раніше. це життя)

@темы: рэйв-драйв-экшн, пум-пурум-пум-плоскогубцы, поездатость), ня, моё, люди, кошкость, Ї, тыняться)

21:00 

"Дела шли хорошо, но непонятно куда" (с) Чарльз Буковски
вот что бывает если начитаться Дереша и начинать вспоминать прошлое...




Всі казали що в нашій кімнаті дуже тепло. Це була неправда. В кімнаті було жарко кожен вечір коли працювала дуйка. Отой малесенький кілька ватний камінчик робив повітря у кімнаті настільки сухим, що хотілося вийти у коридор. Та я не виходила. Скручувалася калачиком на своєму ліжку, притулялася до батареї на стінці і все. Батарея здавалася теплою, але це лише здавалось, бо від стіни завжди йшов холод. У кутових кімнатах завжди холодні стіни, а наша була саме такою. Втім, у гуртожитках всі стіни холодні. Бо не дім.
Я була би рада якби в мене тут був кіт. Коти класні. Затишні і домашні. Теплі. Пухнасте затишне створіння ходило би по нашому килиму, зіштовхувало б з тумби мої лаки і засинало би на моїй ковдрі, з граційною легкістю застрибувало б на верхні полиці і з поважністю господаря оглядало б кімнату згори. А ще муркотіло би. Тепло і затишно. Я і сама вмію, але не вистачає саме котячого муркотіння. Під нього можна просто закрити очі і слухати замість музики. Спокійне, неквапливе, тепле. Люблю все тепле і коли тепло. Радію теплу, п’ю його, коли маю звідки, тішуся ним. Тут його не маю. Як не маю і кота. Як не маю і дому.
Мій дім зараз – куток з ліжком, тумбою і двома полицями, а ще двома холодними стінами. Крім мене у кімнаті є ще троє дівчат, але здається вони теплом не так вже й переймаються. Щасливі. А може й ні…
Там, далеко, у іншому місті в мене є інший, справжній дім. З котом, мамою, татом, сестрою, теплими стінами. Колись іншого дому я собі й не уявляла. Потім дуже хотіла звідти забратись. Аби куди. Подалі. А перед самим від’їздом усе би віддала щоб залишитись. Як зараз зробила би будь-що щоб повернутись. По-справжньому повернутись, відмотати час як кіноплівку місяців на п’ять. То було моє літо. Тепер вже таких не буде. Хіба наше. Це може і непогано, просто поки що незвично. Такі речі мають бути для дорослих, я себе дорослою не вважаю. Мені чотирнадцять. Вже п’ятий рік. І нічого мені не допоможе. І гуртожиток мене не змінить. І він не змінив би теж, як би не хотів. А він хотів би. Досі не знаю, чого він зі мною так довго панькався. Але вдячна йому за це. Власне, через нього в мене з’явився третій дім.
До свого міста я приїжджала досить часто, багато частіше ніж усі інші. Приїжджала, раділа давно знайомим вулицям і будинкам, друзям, знайомим і просто людям. Ходила в парк, на набережну, у кафе і кав’ярні, зустрічалася з тими кого давно не бачила, проживала ті кілька днів якомога повніше, а батьки нічого не знали. Навіть не здогадувались. Їм і в голову не могло прийти що я десь у місті. А я була. Було шкода кожен раз їхати звідси не побачивши дім, батьків і кота, та іншого виходу не було. На ті кілька днів притулком для мене ставав його дім. Пізніше я стала сприймати його як і свій теж. Це було дивно.
А ще дивніше мені тепер, коли отой «третій» пропав, другий пересоав бути домом, а перший перестав бути моїм. Дивно і трохи сумно, бо відчуваю що дому в мене тепер нема. Але ж я живу! Отже, живу десь. Мабуть, дома. Чогось я в цьому житті не розумію. А треба?

@музыка: American Beauty OST

@настроение: задумчивый пофигизм

@темы: читабельно, прошлое, поездатость), моё, люди, кошкость, глюк, Ї, depress

diary of Jane

главная