• ↓
  • ↑
  • ⇑
 
Записи с темой: l'amour (список заголовков)
09:04 

...

"Дела шли хорошо, но непонятно куда" (с) Чарльз Буковски
Про облом

йшло повз табір два дядька
- у вас є згущенка?
- а у вас є трава? =)
дядьки переглянулись
- це було наше наступне питання))
слово за слово - виявилось трава в них таки є. Ми з Растьою переглянулись і подумки зійшлись на тому що нам не шкода банки згущенки. поперлись з дядьками в чужий табір. там веселий народ вив пісні під гітару, дядько чаклував над казаном, ми чекали поки він зробить з води, трави і згущенки щось смішне. довго чекали. стемніло. почався дощ. дядько десь зник. кипів казан з травою. що з ним робити ніхто не знав. "б**" - подумала я. І пішла шукати чогось цікавішого.

через 10 хвилин
крик у темряві:
- я тут варив.. то.. я к його.. ммм.. то тут чи ні??
- нє, дядьку)
- О! ти там була! скажи де це?
- вам вище.. і оон туди - дощ вже стає неприємним, спішу сховатись, та дядько не врубається з першого разу.
- я ж не дойду.. темно.. проведи!
Та я спішу, мені не до того. Розійшлись.

наступного ранку йдучи додому зайшла в табір де варилось чортове зілля.
- Доброго ранку! Сідай, чаю попєш)
дякую приязним людям, пю чай. Приходить Растя з Петром. мене шукали. мені соромно. майже..
а вуйко цей табір вчора так і не знайшов)) народ лишився без дурі. облом) Блін, в мене точно така карма))




Про Марину буху і Ра накурене

вечорами варили глінт) доганялись пивом, або ще чим, що під руку попадеться. Єндж традиційно не пив. Я думала Марина теж не буде.. я помилилась. Маруську погребло після першої ж кружки.
- а знаєшш... гг... а я ммм... ніколи не була ппянаа...)))
мені смішно. вона справді ніколи не пила. і зараз дуже дивно виглядала) я не звикла щоб вона хиталась, непевно йшла, городила нісенітницю і дико сміялась.. Хоча ні, брешу - до двох останніх фактів якраз дуже звикла =) просто раніше вона була така в тверезому стані, а зараз...)

через півгодини ми сиділи на схилі, жерли чорницю і ділились таємницями, які ніколи не розказали б нікому, якби буди тверезі.

через деякий час приповзла Растя
- Блііін, де ви ходите! Прийшов чува - шо вчора - памятаєш? і накурив всіх дівчат!
я вкотре подумала "*ля", згадуючи свою карму незлим тихим словом.
- Антикваріат! - Растя не тримається на ногах, падає, пробує підвестись, ій не вдаєтьс, вона чіпляється за траву і повзе по схилу. Незнаю про що думає Марина, а я їй заздрю. - АНТИКВАРІАТ! Люди, АНТИКВАРІАТ!!! - вона знов падає, дико сміється, пробує обняти схил. мені теж стає смішно. кричимо у небо "антикваріат".

через півгодини сидимо вдвох з Растьою на схилі, жеремо чорницю) Пяненька Марина десь у таборі. мружусь на сонце.




Про Ельфа

Вони з Ольгою приїхали вранці за день до ватри. сказали що пробудуть аж до десятого. Хотіла би і я тут так довго просидіти. Говорили російською. І все це разом - мова, знайомі обличчя, саме відчуття їх присутності десь неподалік змінило всю атмосферу. не дуже сильно, але відчутно. це ніби потрапити в інший світ і знайти там клаптик звичного, буденного. ніби нічого не змінилось, а все ж стало якось не так. пропала частина тутешньої атмосфери. а жаль..



Про Івана Купала

- Хлопці, йдете ватру складати?
- ми не хоо..
- тю блін, які з вас мужики..
трохи пізніше вони все ж пішли. І досить швидко повернулись. Кляті лінтяї)

Ватру було видно здалеку. І чути теж. Люди юрмились довкола величезного багаття, танцювали, співали, бісились. Ми пробились до самого вогню, там народ побрався за руки і бігав довкола вогнища. Не довго думаючи ми з Мариною і Петром під завивання і улюлюкання кинулись вперед, вклинились у коло і закрутилось..) коло досить тісне, рухаємось швидко, жар від ватри опаляє правий бік обличчя. гаряче, вириваємось з хороводу, наше місце тут же займають інші, круговерть не зупиняється. гублюсь у натовпі.

крики і сполохи стихли аж під ранок

вранці Чорний ходив важко опираючись на руку дружини. поранив ногу, збираючи ватру.




Про непорочність

ми з Енджелом вийшли у Воловці. Треба було дозатаритись продуктами і шукати автобусну станцію.
- Вибачте, а ви на Шипіт? - нас догнала невеличка юрба хлопців з рюкзаками.
- На шипіт) - далі йдемо одним гуртом. вміщуємось в автобус, доїжджаємо до самого Пилипця, далі ніякий автобус не піде, мус пішки. Йдемо, сміємось. Нас зустріли херсонські, сміємось з ними, загубили попутчиків по дорозі в табір.

В одній руці капці, в другій рушник - чимчикуємо на водоспад. Ноги збиті гірською дорогою. Здоровкаємось з усіма хто йде назустріч. Раптом смутно впізнаю обличчя.
- Привіт! =)
- А ми з водоспаду!)
- А ми туди))
- Де ви зупинились?
Пояснюю, але нас не знайдуть, точно знаю що не знайдуть. Того розпитую де запинилась толпа з Рівного. Посміхаємось. Розходимось. Нас чекає водоспад.


Темно, ллє дощ. Мерзну. В руках банка згущенки. Надто пізно прийшла думка що треба було лишити Расті. Та вже грець з ними. Шукаю білий прапор. Холодно. Йду по дуже приблизному напрямку. Кілька разів питаюся в людей дороги. Нарешті знахожду - прапор, вогнище, кілька людей довкола нього. Гріюсь. Стало спокійно й добре. Радісно. Дощ закінчився. По колу пішло вино, куплене в селі в бабці. Ще тепліше, ще веселіше, небо здається оксамитовим а зорі пухнастими і близькими.
- Подивіться на зірки! Тож подивіться! - падаю на землю, тягну за собою двох хлопців. Сміємось. Зірка впала. Загадую бажання. Вино виявилось міцним.
- Ти! Будеш моя мама! А ти тато!
- Так, я пішов спати - чувак, схожий на Річмонда не витримує такого божевілля, йде в намет. А в мене тим часом зявляються нові дід з бабою і тітка з дядьком. Мені весело. Половини не памятаю. Розказали що розказувала казки, читала молитви і часто штовхала всіх на землю щоб дивились на зірки..
...памятаю як було погано і соромно за те що мені так зле. Памятаю як "Мама" тримав мені волосся, примовляючи "нічого, доню, хоч полегшає". а потім памятаю як валялась на траві і не хотілось нікуди рухатись. я дивилась на небо, воно дивилось на мене. Стало спокійно...

...памятаю як опинилась в нього на колінах, памятаю його погляд.
- Можна? - заглядаю у вічі, тягнусь ближче..
- Ні.
не зразу врубаюсь, бо мені ще не відмовляли.
- Чого?..
- Завтра поговорим, добре?
Стискаю плечима. Завтра то завтра. Але мені дивно. Штовхаю його на землю - хай на зірки подивиться) Знов сміємось і бісимось. Весело))

Прокинулась в чужій палатці серед ледь знайомих людей. холодно. всі під одним спальником, на одному матрасі. Ногами. Головою на землі. Пробирає на сміх.
Пригощаюсь чаєм. Знаходимо згущенку) Йду додому. Складаю докупи уривки вчорашнього вечора. Виходить погано.
Напорююсь на табір де варили смішний шмурдяк. Знов пригощаюсь чаєм. Приходить Растя з Петром. Растя ображена, братові пофіг. Мені соромно. Майже.


Знову вечір. Ще відчуваю жар вогню і розчарування. Ніяк не знайду нікого з своїх. Плюю на все, іду додому. По дорозі завертаю в табір рівниччан. Хлопці веселі, але тверезі. Недавно вернулист з ватри. Сідаю до вогню. Говоримо, сміємось, спати не хочеться. Він дивиться у вогонь, майже не говорить.
- Не сумуй! - одягаю вінок з ромашок і папороті йому на голову. Посміхоється. І далі дивиться у вогонь. Сумно-сумно. Народ потроху розходиться. Холодно. Чим ближче до ранку тим холодніше і вогнище вже не рятує. Крім нас вже нікогоне лишилось.
- Ну? То чого такий сумний?
Вони познайомились в інтернеті. Вона була зі Львова. Ні разу не бачились, не мінялись фотографіями. Зате вважали що мають досить серйозні відносини. Вона теж приїхала на Шипіт. Тут вперше побачились. Вперше поцілувались. Взагалі вперше! Принаймні він. Але щось було не так. Скутість у розмовах, щось не те у поглядах. І найгірше - магія не спрацювала - перший поцілунок не став чимось визначним і хвилюючим. І прийшло розчарування. І туга за казками. І усвідомлення різниці між онлайном і реалом. І стало сумно. А тут я зі своїми глюками і заскоками. Ммдаа.. Якби вчора знала що вішаюсь на чисте і непорочне дитя з такою незаплямованою свідомістю, що я на її фоні просто демон темряви ще вчора провалилась би під землю. А зараз в голові настав бардак. Мабуть, як і в нього, але в мене глючніший. Ой, дурна я, дурна...
Сиділи і говорили. Сиділи і мовчали. Грілись теплом догораючого багаття. небо вже посвітлішало, розмалювалось світлими барвами. Полізли у намет розштовхувати народ. І спати.

Вранці я прокинулась від слів "Вставай, ми зараз збираємось і їдем"
- Чого? мали ж завтра?..
- Незнаю, шось вони там таке рішили.

Йду додому. В голові бардак. Блін.
В таборі біля вогню сидить чувак в геть пошарпаному шматті з загорілим лицем. В руках кошеня. Погдляд блукає по небу. Погляд не то Махатми Ганді не то Ісуса Христа. Світлі світлі блакитні очі. Просвітлені. Живі.
- Ти хто?
- Місцевий бомж)
- ?..
- Хто пригріє, там і спатиму, хто пригостить, там їстиму)
От блаженна людина..
- А кошеня звідки?
- Індійці подарували)
Граюся з кошеням. Куди потім вони ділись - чувах з дивним поглядом і його кіт, я не помітила.

Вертаюсь до Рівниччан. Вони вже зібрані. Прощаюсь з кожним. "Мама" зі словами "Прощай, доню!" картинно ридає в мене на плечі.
- а ти мабуть мій тато? - питаю наступного
- Нє, я той чувак що навчив тебе матюкатись))
Обіймаю чувака.
Інший хлопець підхоплює на руки, відносить на пару кроків у бік і починає кружляти. Сміюсь. Падаємо. Сміємось усі. Сумно. Не чекаю поки вони розвернуться й підуть, йду сама. В таборі кожен зайнятий своїми справами. Дивлюсь в воронь. Сумно.

...Обіймаю його, як і всіх. І може було би краще от зараз взяти й розійтись, але...
- Можна, я зроблю одну дурість?
- так...
сиджу в таборі. дивлюсь на вогонь. сумно. в голові бардак. мабуть пройде.. блін...



ЗІ: а мене так і не накурили...

@темы: рэйв-драйв-экшн, пум-пурум-пум-плоскогубцы, поездатость), ня, моё, люди, кошкость, Ї, l'amour, тыняться)

17:50 

"Дела шли хорошо, но непонятно куда" (с) Чарльз Буковски
в комнате темно и оранжево. наверное скоро утро. стены немного шатаются, но только для меня и это скоро пройдет. наверное. обычно проходит. тихая-тихая мелодия, только для нас, чтоб никого не разбудить. и такой же тихий голос напевает наивно милые слова. мой рай. нехочу в реальность :(

@темы: моё, люди, за гранью, глюк, l'amour, ня

18:54 

"Дела шли хорошо, но непонятно куда" (с) Чарльз Буковски
...Харьков пахнет липами...каваюсь...

никому не брать на свой счет. наблюдение со стороны.
ребенок думает что знает чего хочет... "в 15 лет какая там любовь?!" © Ромео и Джульетта. блин. не убить а дать повзрослеть, дать понять что ошибается. может получится, по крайней мере постараюсь. ромео все равно козел))

"Ты дурная, он дурной - дурейте вместе!" © Пушистость. блин... дурею) тьрабл в том что я дуренее.. и я честно предупредила что у меня дурь в голове. ты говоришь что тебе пофиг. ты просто не знаешь насколько там много дури...
...нехочу думать о чем то серьезном...

@музыка: Poisonblack - Rush

@настроение: some sad

@темы: моё, глюк, l'amour, пум-пурум-пум-плоскогубцы

diary of Jane

главная